Олексій Братко-Кутинський («Феномен України», Українська академія оригінальних ідей, газета «Вечірній Київ», 1996 р.):«...Тимчасовий російський уряд вирішив скористатись з національного піднесення Українців для підвищення боєздатності російської армії. 

З цією метою почалось формування українських національних частин, як раніше це зробили у Австрійській імперії. Перші ешелони українізованого війська почали прибувати на фронт у травні 1917 року, а вже 1 липня 6-тий українізований корпус російської армії був кинутий у наступ під жовто-блакитними прапорами.З першого ж удару корпус захопив три лінії німецько-австрійських окопів...А далі сталося те, чого не передбачали ані російські, ані австрійські генерали — під однаковими жовто-блакитними прапорами зіткнулися в бою Українці Російської і Австрійської імперій, Українці зі Сходу і з Заходу.Це спричинилося до несподіваного унікального феномену, що отримав назву братання і поширився на інші фронти, став характерною рисою Першої Світової війни.Жовто-блакитна барва була настільки загально усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-блакитного прапора, як державного символу, яке відбулося 22 березня 1918 року, не викликало ні в Україні, ні в Росії жодного сумніву щодо правомірності цього акта.29 квітня 1918 року жовто-блакитний прапор було піднято на флагмані Чорноморської ескадри, а 18 липня жовто-блакитні військові прапори замайоріли над армійськими військовими підрозділами».Ці історичні факти нам нагадує видатний дослідник української символіки О. Братко-Кутинський.Потім під жовто-блакитними прапорами йшли у бій вояки під проводом Симона Петлюри, загони Українських стрільців, далі — підрозділи УПА...За часів більшовизму не можна було навіть згадувати про жовто-блакитну українську символіку, яка була визнаною у світі впродовж багатьох віків, аж до... здобуття Україною незалежності у 1991 році.Але далі, уже в наш час, виявилося, що треба знову боротися за право використовувати історично обґрунтовану українську національну символіку.